Кримінальна відповідальність за колабораційну діяльність: 

Стаття опублікована в друкованому випуску видання «Бюлетень ААУ» від Асоціації адвокатів України.

Повномасштабна агресія російської федерації проти України змусила законодавця переглянути підходи до кримінальної відповідальності за співпрацю з окупаційною владою. Запровадження статті 111-1 Кримінального кодексу України «Колабораційна діяльність» стало відповіддю на суспільний запит щодо невідворотності покарання для осіб, які свідомо сприяють ворогу.

Станом на кінець 2025 року дашборд Офісу Генерального прокурора відображає понад 11 000 зареєстрованих кримінальних проваджень за цією статтею, з яких близько 6 000 передано до суду. Ці цифри свідчать не лише про масштаб проблеми, а й про те, що адвокатська спільнота стикається з новим видом справ, що потребують виваженого правового аналізу та професійного захисту.

Стаття 111-1 КК передбачає сім форм прояву колабораційної діяльності — від публічного заперечення факту збройної агресії до добровільного обіймання посад у незаконних органах окупаційної влади. Санкції охоплюють як обмеження волі, так і позбавлення волі строком до 15 років з конфіскацією майна або без такої.

Доповнюють відповідну конструкцію статті 111-2 (пособництво державі-агресору) та 111-3 (обмеження виборчих прав). Разом вони формують цілісну концепцію «державної зради у широкому значенні», яка охоплює не лише класичні форми, як-от шпигунство, але й адміністративну, економічну та інформаційну підтримку ворога.

Ключовою ознакою всіх форм колабораційної діяльності є добровільність дій особи та наявність умислу на сприяння державі-агресору. Саме ці елементи складу злочину найчастіше стають предметом дискусії в судових засіданнях.

Що важливо знати бізнесу?

Відповідно до частини 4 статті 111-1 Кримінального кодексу України, одним із проявів колабораційної діяльності визнається здійснення господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором. 

Оскільки законодавець не надав чіткого визначення, кого саме слід вважати представниками держави-агресора, така норма має тлумачитися широко.

Це означає, що будь-яка форма співпраці українських суб’єктів господарювання — юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців або представництв іноземних компаній — з окупаційною адміністрацією чи резидентами держави-агресора є забороненою.

У разі ж, якщо такі суб’єкти не припинять або не розірвуть господарські відносини з країною-агресором, проти них можуть бути відкриті кримінальні провадження та застосовані інші заходи кримінально-правового характеру.

Невизначені межі

Чи є колабораційною діяльністю сплата податків на окупованій території? Чи можна притягнути до відповідальності підприємця, який продовжував роботу під окупацією? Чи поширюється заборона на торгівлю з російськими компаніями через треті країни? Судова практика поки що не виробила єдиного підходу, що створює правову невизначеність.

У таких справах критично важливо довести відсутність умислу на сприяння агресору, наявність економічного примусу або те, що господарська діяльність була спрямована виключно на збереження бізнесу та робочих місць, а не на підтримку окупаційного режиму.

Судова практика 

Аналіз перших вироків дозволяє виокремити кілька тенденцій:

По-перше, суди схильні застосовувати умовні строки до осіб, які не заподіяли істотної шкоди державі або добровільно співпрацювали зі слідством. Це свідчить про диференційований підхід залежно від ступеня суспільної небезпеки вчиненого.

По-друге, участь у створенні окупаційних органів влади, особливо на керівних посадах, майже завжди тягне покарання у вигляді реального позбавлення волі. Суди розцінюють такі дії як найбільш небезпечну форму колабораційної діяльності.

По-третє, спостерігається суттєва різниця в підходах різних судів до оцінки добровільності. Деякі суди визнають колаборацією навіть формальне виконання адміністративних обов’язків, інші ж вимагають доведення активної позиції особи та реальної шкоди, заподіяної її діями.

Межі криміналізації

У юридичній спільноті триває дискусія: чи не перетворюється стаття 111-1 на інструмент політичного впливу або засіб переслідування за інакомислення? Надмірно широке тлумачення понять «сприяння окупанту» чи «інформаційна підтримка» може суперечити принципу верховенства права.

Разом з тим, не можна ігнорувати специфіку воєнного часу: інформаційна колаборація може мати реальні негативні наслідки — дезорієнтацію громадськості, підрив морального духу, зниження обороноздатності. Відповідь держави в таких випадках має бути зваженою та відповідати принципам необхідності та пропорційності.

Міжнародно-правовий досвід

Поняття «collaboration» відоме й іншим державам. Після Другої світової війни аналогічні норми діяли у Франції, Нідерландах, Норвегії, але здебільшого мали тимчасовий характер і згодом були або скасовані, або інтегровані в поняття державної зради.

На відміну від цього досвіду, Україна перебуває в затяжному стані гібридної війни з рф, що зумовлює потребу в довгостроковому регулюванні відповідальності за співпрацю з агресором. У цьому зв’язку доцільно запровадити механізми розмежування — наприклад, амністії для осіб, які не завдали шкоди, та посилення санкцій для організаторів окупаційної влади.

Висновки

Стаття 111-1 КК України є необхідним складником системи захисту державності в умовах війни, проте її застосування має бути обережним, з урахуванням стандартів прав людини.

Основні виклики цього механізму включають доведення добровільності дій, межу між пропагандою та свободою слова, а також запобігання зловживанням під час кваліфікації злочинів.

Подальший розвиток практики потребує методичних рекомендацій для слідчих і прокурорів, а також формування сталої позиції Верховного Суду.

Адвокатська спільнота має відігравати активну роль у формуванні правозастосовної практики, адже навіть захист прав колаборантів є випробуванням зрілості правової держави.

Матеріал опубліковано у виданні «Бюлетень ААУ»