Картельні змови: переломна точка змови монополії АМКУ

Стаття опублікована в друкованому випуску видання «Бюлетень ААУ» від Асоціації адвокатів України.

Антиконкурентні узгоджені дії у формі спотворення результатів публічних закупівель традиційно є однією з найризикованіших категорій порушень конкурентного законодавства для бізнесу. Це загрожує бізнесу не лише значними штрафами (до 10 % річного доходу) та трирічною забороною на участь у торгах: практичні наслідки для підприємців значно ширші.

Зокрема, визнання АМКУ факту змови часто стає підставою для подання прокуратурою позовів в інтересах держави про визнання договорів публічних закупівель недійсними із застосуванням односторонньої реституції. У ряді випадків фабули картельних справ використовуються також для «підсилення» кримінальних проваджень у сфері корупційних злочинів за участю замовників.

Водночас бізнес мав надзвичайно низький відсоток успішних оскаржень рішень АМКУ в судовому порядку.

Логіка цього перекосу балансу доволі прозора. АМКУ доводить факт змови через 3 підстави:

встановлення ланцюгів пов’язаності між учасниками;
виявлення точок комунікації;
аналіз синхронності дій під час підготовки та участі в торгах.

І вага доказової бази Комітету формувалася насамперед за кількісним принципом: що більше індикаторів змови вдалося виявити, то вищими були шанси, що рішення АМКУ втримається в суді. Захист бізнесу, своєю чергою, будувався на аргументах випадковості збігів і відсутності прямого причинно-наслідкового зв’язку між окремими ознаками та самою змовою.

І після накопичення «критичної маси» виявлених АМКУ ознак, сукупна логіка судового розгляду, як правило, працювала не на користь бізнесу. Навіть у випадках, коли реального спотворення торгів не відбувалося.

Ситуація почала змінюватися лише у 2024 році. Переломним фактором стало застосування строків давності притягнення до відповідальності як самостійної підстави для скасування (визнання недійсними) рішень АМКУ.

Ч. 1 ст. 42 ЗУ «Про захист економічної конкуренції» декларує неможливість притягнути суб’єкта господарювання до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, якщо минув строк давності притягнення до відповідальності (5 років з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення — з дня закінчення вчинення порушення).

Водночас тривалий час ця норма фактично нівелювалася положенням частини другої цієї ж статті, відповідно до якого перебіг строку давності зупинявся на час розгляду справи органами АМКУ. За відсутності законодавчо встановлених меж тривалості розслідування Комітет користувався цим механізмом, затягуючи розгляд справ на роки, що очевидно порушувало принцип правової визначеності.

Ситуацію «на майбутнє» врегульовав Закон від 09.08.2023 № 3295-IX, який встановив строки розгляду антимонопольних справ та наслідки їх порушення.

Строки розгляду справ обмежили 3 роками з дня прийняття розпорядження про початок розгляду справи. За наявності обґрунтованих підстав, що перешкоджають розгляду справи – орган АМКУ може продовжити цей строк, але не більше ніж на 2 роки. Наслідки порушення строків: справа підлягає закриттю на підставі абз. 7 ч. 1 ст. 49 цього ЗУ «Про захист економічної конкуренції».

Натомість ситуацію «минулого» почала виправляти судова практика.

Одні з перших постанов Верховного Суду, в яких розібрали питання порушення АМКУ строків притягнення до відповідальності, транслювали наступні тези.

У постанові № 910/19008/21 від 19.05.2024 року Верховний Суд зазначив (п. 7.54): «…дійсно положення ч. 2 ст. 42 Закону №2210 визначають, що перебіг строку позовної давності зупиняється на час розгляду органом АМК антимонопольної справи. Водночас наведені положення ніяким чином не скасовують, підміняють та/або продовжують строки, визначені у ч. 1 цієї статті. Також в силу положень ст. 19 Конституції України та п. 1 ст. 3 Закону №3659-ХІІ не наділяють правом органи АМК щодо притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності за порушення конкурентного законодавства поза межами, визначеними у ч. 1 ст. 42 Закону № 2210».

Надалі суди сформували підхід, відповідно до якого тривалість розслідування антимонопольної справи може впливати на визнання порушення строків давності притягнення до відповідальності. І така тривалість розслідування має бути обґрунтована об’єктивними та поважними причинами, зокрема:

складністю справи;
поведінкою сторін;
діями або бездіяльністю органів державної влади.

Цей підхід закріплений у низці постанов Верховного Суду 2024–2025 років (№ 916/4909/23 від 27.02.2025, № 910/2206/24 від 20.02.2025, № 910/19061/21 від 11.02.2025, № 916/5677/23 від 03.12.2024, № 922/3008/24 від 17.04.2025, № 910/19008/21 від 14.05.2024).

З комплексного аналізу постанов Верховного Суду, зокрема у справі №910/19008/21, можливо констатувати: якщо господарські суди під час розгляду справи встановлять обставини саме щодо бездіяльності органів АМКУ, яка полягає у зволіканні щодо прийняття рішення за наслідками розгляду антимонопольної справи, бездіяльність органу АМКУ не може визнаватися такою, що узгоджується із Законом. Відповідно, встановлення відсутності в АМКУ об`єктивних і поважних причин розгляду антимонопольної справи впродовж тривалого часу є підставою для визнання порушення строків давності і скасування (визнання недійсним) рішення АМКУ.

На підставі аналізу актуальної судової практики можна виокремити п’ять ключових блоків, які досліджують суди в справах цієї категорії:

Складність справи — кількість процедур закупівель, учасників та обсяг доказової бази (як по кількості, так і по періоду збору у часі).
Бездіяльність АМКУ — співвідношення строку розгляду справи зі складністю справи (у контексті виконання реальних дій по розслідуванню у часі).
Поведінка сторін — вплив дій або бездіяльності сторін на тривалість розслідування.
Підрахунок строків — визначення, чи може період розслідування зараховуватися до періоду зупинення строку давності.
Надмірний тягар — оцінка впливу тривалого розгляду справи на законні права та інтереси бізнесу.

Водночас слід констатувати, що судова практика в справах про узгоджені антиконкурентні дії залишається неоднорідною, зокрема й у частині оцінки порушення строків давності притягнення до відповідальності. Значною мірою це зумовлено високим рівнем суб’єктивізму суддів.

Передусім йдеться про відсутність у судових рішеннях уніфікованого та прозорого підходу до методики підрахунку строків та оцінки складності справи, що призводить до різних висновків за схожих фактичних обставин.

Додатковим чинником формування неоднорідної практики виступає критерій «надмірного тягаря», який сам по собі не має чітко окреслених меж застосування. В одних випадках суди виходять із презумпції наявності надмірного тягаря для бізнесу, пов’язуючи його зі станом тривалої правової невизначеності та причинно-наслідковим зв’язком між строком розслідування справи й ризиком втрати виправдувальних доказів унаслідок закінчення строків їх зберігання (рішення №910/19008/21 від 19.05.2024, №916/4909/23 від 27.02.2025). В інших — за відсутності детального обґрунтування відмовляють у задоволенні позовів, посилаючись на недоведеність такого тягаря (рішення №910/2415/24 від 15.07.2025).

У нашій практиці одна справа вже пройшла стадію перегляду Верховним Судом (постанова №922/3820/24 від 11.09.2025).

Характерними елементами судового дослідження у цій справі є:

Кількість публічних закупівель — 46;
Кількість учасників — 3;
Доказова база — більшість доказів зібрано на початковому етапі розслідування;
Поведінка сторін — належна;
Питання строків:

– період проведення процедур закупівель — 2017 рік;

– дата відкриття справи — 2019 рік;

– дата прийняття рішення — 2024 рік;

– строк розслідування справи — 5 років і 5 місяців;

критерій надмірного тягаря — не був предметом фокусного дослідження в ході розгляду справи.

Водночас показовим є те, що Єдиний державний реєстр судових рішень наразі містить значну кількість справ із більш потужним доказовим потенціалом — як з огляду на оцінку складності справ, так і з урахуванням істотно триваліших строків розслідування, — і суди у цих справах відмовили в задоволенні позовів.

Попри це, вже сьогодні можна говорити про зміну парадигми в судових спорах у категорії картельних змов. Строки давності перестали бути суто формальним аргументом і трансформувались у самостійний та ефективний інструмент захисту бізнесу.

У 2026 році ефективна стратегія захисту в антимонопольних спорах має починатися не з аналізу доказів змови, а з критичної оцінки строків розслідування та поведінки самого АМКУ. Саме в цій площині сьогодні формується точка реального зламу усталеної практики.

Стаття підготовлена для видання «Бюлетень ААУ» від Асоціації адвокатів України