Приховані ризики, які вбивають бізнес

Реальна історія, яка катком прокотилася по українських компаніях.

Схема виглядає так:

Є публічний тендер.
Два учасники.
Один перемагає.
Контракт укладається, виконується, гроші сплачуються.
Здається питання закрите.

Але через деякий час АМКУ встановлює антиконкурентні узгоджені дії (спотворення торгів).

Результат: штраф до 10% річного обороту + 3 річний бан на участь в торгах.

Болісно. Але це ще не фінал.

Після цього заходить прокуратура і подає позов про визнання контракту недійсним та стягнення всіх отриманих за ним коштів у дохід держави.

Логіка прокуратури: якщо була змова — значить, був порушений інтерес держави та суспільства. А отже все отримане за контрактом підлягає конфіскації через ч. 3 ст. 228 ЦК.

На перший погляд, це звучить як сюр. Адже бізнес вже поніс відповідальність (штрафи АМКУ іноді сягають 100+ млн грн).

Але цей прокурорський тренд реально прижився в судовій системі.

Ми маємо такі кейси ще з кінця 2023 року. І українські суди буквально насичені подібними позовами. Комусь щастило вигравати. Комусь — ні. Практика нестабільна.

Але наприкінці 2025 року Обʼєднана палата Верховного Суду суттєво посилила захист бізнесу, уточнивши й деталізувавши критерії, що вже формувались з кінця 2024 року (постанова від 19.12.25 №922/3456/23).

І нещодавно, спираючись на цей висновок, ми виграли аналогічну справу в апеляції. І тут важливо не те, що «ми виграли». А те, що наш кейс показав — уточнені критерії Верховного Суду вже застосовуються судами.

Ключові висновки Верховного Суду:

1. Антиконкурентна поведінка не завжди завдає шкоди державі.

2. Без доведення реальних збитків державі (переплата, неякісний товар, майнова шкода) не можна вважати контракт таким, що суперечить інтересам держави та суспільства.

3. Санкція ч. 3 ст. 228 ЦК має конфіскаційний характер і може застосовуватись лише у виключних випадках:

злочин;
значні збитки;
незаконне збагачення, співмірне сумі стягнення.

4. І саме по собі порушення законодавства, у тому числі конкурентного, не є достатньою підставою для застосування санкції ч. 3 ст. 228 ЦК.

5. Верховний Суд фактично поставив під сумнів саму конструкцію застосування ст. 228 ЦК у таких кейсах, зокрема, через втручання у право володіння майном добросовісного учасника контракту — замовника (п.п. 104, 107, 108, 110, 112 Постанови).

Мої субʼєктивні висновки:

Лише факту тендерної змови вже недостатньо для конфіскації коштів за державним контрактом;
Значна частина існуючих позовів прокуратури після цієї постанови стає суттєво слабшою;
Прокуратурі тепер — як мінімум доведеться доводити реальні та співмірні збитки державі, а не просто посилатися на рішення АМКУ;
І це буде актуально доти, доки Обʼєднана палата не сформує протилежний висновок (таке вже бувало);
Але хай там як — не виключаю, що з часом сама конструкція ч. 3 ст. 228 ЦК взагалі зникне в межах рекодифікації ЦК.

Постанова №922/3456/23 від 19.12.2025 🔽
https://reyestr.court.gov.ua/Review/132746058